/Files/images/imgres.jpgМисливські усмішки - завантажити

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою.
«Мисливські усмішки», хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.
Остап Вишня складав «Мисливські усмішки» протягом тривалого часу, але найповніше видання було здійснене вже після його смерті — в 1958 році.

Моя автобіографія - завантажити

У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення
на свiт бiлий i потiм - рокiв, мабуть, iз десять пiдряд - мати казали, що мене
витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.
Трапилася ця подiя 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в мiстечку Грунi,
Зiнькiвського повiту на Полтавщинi...
Власне, подiя ця трапилася не в самiм мiстечку, а в хуторi Чечвi, бiля Грунi, в
маєтковi помiщикiв фон Рот, де мiй батько працював у панiв.
Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку - колиска з вервечками, з
другого боку - материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш - i ростеш собi
помаленьку. Так ото й пiшло, значить: їси - ростеш, потiм ростеш - їси. Батьки мої були як узагалi батьки.


/Files/images/%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF_%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%8F.jpg

Біографія

Справжнє ім'я — Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський.

Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській родині. Навчався в початковій школі, у 1903р. закінчив Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше — в хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши екстерном екзамени за гімназію, у 1917р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й за¬йнявся журналістською та літературною діяльністю.

У 1919р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження на¬ціональної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав перший твір — фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський» був надрукований у кам'янець-подільській газеті «Народна воля».

У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» від¬правлений на додаткове розслідування до Харкова.

Не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьман¬щини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його випустили із в'язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республікан¬ської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кіль¬кома місяцями пізніше — відповідальним секретарем «Селян¬ської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня.

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярніс¬тю. Виходили одна за одною збірки усмішок: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Ви¬шневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооператив¬ні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Ви¬шневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був чле¬ном письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., піс¬ля ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт -фронту. Приятелював із М. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930—1931 pp. Письменник створив повноцінний драматур¬гічний твір комедію «Вячеслав», де порушив проблеми вихован¬ня. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957р. у книзі «Привіт! Привіт!». 26 грудня 1933р. Остап Ви¬шня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає числен¬них тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від ньо¬го слідчі. 23 лютого 1934 р. — судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у ре¬дакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», де на¬писав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий пів¬нічний край.

У 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, наступного року по¬вернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо.

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін. Він працював над перекладами творів ро¬сійських та світових класиків — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухо-во-Кобиліна, Марка Твена, ОТенрі, Я- Гашека, Я- Неруди. Про¬водив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

У 1955р. Остап Вишня був реабілітований судовими органа¬ми, а 28 вересня 1956р. письменник помер.

Остап Вишня — письменник, який у 20-х pp. заохотив міль¬йонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». За життя гумориста побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово перевидавалися.

У великому творчому доробку письменника представлені різ¬номанітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутній іро¬нічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різно¬вид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усміш¬кою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках опо¬відача) створюють загальну викривальну тональність такого тво¬ру. В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках — бага¬тий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором,— це сама дійсність, це саме жит¬тя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтер¬претації. В усмішках і фейлетонах «Село — книга», «Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...», «Газета — дуже велике діло»,. «Сільська юстиція», «Гіпно-баба» персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжи¬тися» в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригіналь¬них людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійш-ли в його гумористику (сюже¬ти, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, вихоплені з народного мовлення слівця, фразеологізми, інтонації тощо).

Остап Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототож¬нював його з «хворобами» зростання, які, вірилося, можна з ча¬сом перебороти. Втім, це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гумо¬рист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок «Українізуємось» (у 1926—1929 pp. збірка витримала шість видань), у яких провідним був мотив відродження націо¬нальної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвит¬ку національної мови, культури, вільного й повного впроваджен¬ня мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено «надійне» місце збері¬гання — спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеоло¬гічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, «зближен¬ня» й «злиття» націй.

З добрим усміхом, не уникаючи й іронічних клинів над недо¬ліками Остап Вишня відтворює окремі епізоди з літпроцесу («Плуг», «Понеділок», «Вісті»); друкує добірку шаржів на М. Хвильового («Синя трясовина»), Г. Косинку («Однокутний бій»), М. Зерова «Воскресла») та ін. У театральних усмішках, мистецьких силуетах, усмішках літературних, дружніх шаржах (в останніх використовуються засоби пародійного жанру) влучно відтворюються індивідуальні особливості митців, атмосфера то¬гочасного літературно-мистецького життя.

Але найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні приверта¬ють, безперечно, «Мисливські усмішки», які він складав протя¬гом тривалого часу, а найповніше видання було здійснене вже після його смерті — в 1958 році.

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літерату¬рі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лако¬нічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так дореч¬но вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою. Усмішки «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ведмідь», «Ружжо», «Дикий ка¬бан, або вепр», «Як засмажити коропа», «Дика гуска», «Екіпі¬ровка мисливця» перейняті по-справжньому щирим, життє¬ствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм, який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи «добувати харчі», він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути й себе його часткою. Герой-оповідач Остапа Вишні трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полю¬вання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина.

Часом розповідь набуває повчального тону, удаваної серйоз¬ності, що вже само по собі створює веселий настрій, примушує всміхнутися. І, звісна річ, чимало мисливських усмішок пересипані розповідями невдах-полювальників (як і сам автор) про якісь неймовірні мисливські подвиги чи бувальщини. Любить письмен¬ник обігрувати і якусь деталь (наприклад, стопку, рушницю, за¬буту вудку), яка вносить комічний струмінь у ситуацію.

«Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших і найліричніших «Мисливських усмішок» Остапа Вишні. При¬свячена вона Максимові Рильському. Вперше надрукована в жур¬налі «Перець» 1945 p., вже після повернення письменника із заслання. Від самого початку оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового озерця, де, виявляється, як спостеріг «всесвіт -ньовідомий орнітолог», теж водяться дикі качки. Збираєтеся, «берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна пра¬вильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, бухан¬ку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з чов¬на, коли човен тече...». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської роман¬тики, відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і метушні, умиротворення. Далі пояснюється сенс вечірньої (на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» — час, коли дика качка з'являється на воді. Спізнення на вечірню «зорьку» — сво¬єрідний ритуал, можливість «посмакувати», насолодитися довко¬лишнім світом.

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні, хоч і «мисливські», але навчають не нищити, не вбивати природу, а навпаки дбати про неї, берегти для нащадків. Для ліричного героя цих творів, як і для самого автора, головним є не полювання на звірів чи ловля риби, а сам процес перебування на природі, спілкування з нею.

Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гу¬мору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-на¬родному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, му¬дрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги — один із основних засо¬бів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

«Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні», «Мисливські уcмішки», «Моя автобіографія», «Отак і пишу», «Великомученик Остап Вишня».

Кiлькiсть переглядiв: 1830

Коментарi

  • Candelaria

    2013-08-15 12:34:07

    Yup, that'll do it. You have my apinociatper. http://fhvqbp.com [url=http://vrmvkbczekb.com]vrmvkbczekb[/url] [link=http://xeymnzckta.com]xeymnzckta[/link]...

  • Mara

    2013-08-08 22:48:04

    Fidning this post solves a problem for me. Thanks!...

Новини

Календар

Попередня Березень 2024 Наступна
ПВСЧПСН
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Опитування

Хто відвідував наш сайт?