Що таке "Африканська чума свиней" і в чому її небезпека?

2017-01-30

Африка́нська чума́ свине́й (лат. Pestis africana suum), африканська гарячка, східноафриканська чума, хвороба Монтгомері — висококонтагіозна вірусна хвороба свиней, яка проявляється гарячкою, синюшністю (ціанозом) шкіри та поширеними крововиливами (геморрагіями) внутрішніх органів.Захворювання вперше було описано в Африці дослідником Монтгомері у 1921 році, через що його також називають хворобою Монтгомері.

Вірус АЧС заражає клітини імунної системи та ініціює вироблення величезної кількості специфічних антитіл, які, на жаль, не здатні до повної нейтралізації збудника. Це і є однією з основних причин чому виготовлення ефективної вакцини проти нього наразі неможливе. АЧС достатньо легко передається від хворої до здорової тварини (дивись нижче як саме), чому сприяє надзвичайна стійкість вірусу в навколишньому середовищі.

Вірус АЧС надзвичайно стійкий до широкого діапазону температур і кислотно-лугової реакції середовища (необмежена при рН 4–10, обмежена при рН 3.1–13.4). У трупах свиней вірус зберігається до десяти тижнів, у м'ясі від хворих тварин - до 155 днів, в копченій ковбасі та шинці - до 5 місяців, більше 3 місяців - у гною, до 4-8 місяців в ґрунті (мал. 1, ліворуч). Залишається життєздатним за несприятливих умов зовнішнього середовища таких як висихання та гниття. Охолодження (особливо заморожування) – консервує, а прогрівання, впродовж години до температури понад 50° С – знезаражує збудник (мал. 1, праворуч). В глибоко заморожених тушах свиней тривалість виживання сягає 15 років (!). Саме ці особливості вірусу й обумовлюють надзвичайну складність контролю його поширення. Субпродукти від інфікованих свиней перетворюються фактично на біологічну бомбу сповільненої дії, яка «вибухає» кожного разу, коли така заражена продукція контактує з іншими свинями. Інвентар, техніка, транспортні засоби, одяг, взуття, тощо, що перебували в контакті з хворими тваринами, продуктами їх життєдіяльності (гній, сеча, сперма) чи забою (трупи, кров, м’ясо, сало, шкіри, кістки, внутрішні органи, тощо) також здатні сприяти швидкому розповсюдженню хвороби.

Найбільш небезпечним джерелом вірусу є кров хворих тварин, яка за звичайних (і особливо за низьких) температур, навіть у мізерних кількостях здатна зберігати величезну кількість вірусу АЧС впродовж дуже тривалого періоду часу (див. мал. 1, праворуч). Тому примусовий забій та поширення термічно необробленого м’яса від уражених АЧС свиней є чи не найважливішим механізмом, який забезпечує безперервність епізоотичного циклу захворювання і його поширення на нові території. Другим за значимістю механізмом є забруднення секретами та екскретами хворих свиней навколишнього середовища, інвентарю та інших предметів (одягу, взуття робітників чи господаря) з якими згодом здатні вступити в контакт здорові тварини. Можливий також ятрогенний механізм зараження АЧС при проведенні вакцинації чи лікування тварин без заміни чи стерилізації голок (халатність персоналу). Роль аерозольного шляху передачі збудника незначна і можлива лише на короткі відстані. Механічне перенесення інфікованої крові в дозах достатніх для зараження впродовж 24-48 годин підтверджено лише для осінніх жигалок (рід Stomoxys), які влітку можуть сприяти локальному поширенню захворювання від господарства до господарства. Всі інші гематофаги (аргасові, гамазові чи іксодові кліщі, комарі, сліпні тощо), в умовах України, не відіграють жодної ролі в поширенні цього захворювання.

Мал.2. Цикл передачі АЧС та епізоотичні ланцюги, що забезпечують поширення хвороби

АЧС – чи не найнебезпечніша з усіх хвороб свиней, оскільки її занесення супроводжується:

• високою смертністю серед ураженого поголів’я і значними економічними збитками, зумовленими відсутністю вакцини й необхідністю знищувати усе, навіть потенційно, інфіковане стадо (або поголів’я в населених пунктах в зоні захисту);
• запровадженням спеціального режиму для свиногосподарств та обмежень у сфері торгівлі свинарською продукцією, що впливає на ціни та доступність свинини для споживачів;
• комплексом витрат на проведення моніторингових та діагностичних досліджень, організацію профілактичних та ліквідаційних заходів, втратами внаслідок міжнародних торговельних обмежень, що запроваджуються для недопущення її розповсюдження.

В Україні заходи з профілактики та боротьби з АЧС регламентуються спеціальною інструкцією та відповідними планами дій на районному та обласному рівнях. Згідно чинного законодавства України власники свиней та ветеринарні спеціалісти, що укривають відомості про випадки захворювання на АЧС можуть бути притягнуті до адміністративної і навіть кримінальної відповідальності в залежності від тяжкості злочину та його наслідків.

Як виглядає АЧС і що необхідно робити при підозрі?

Інкубаційний період короткий (2–12 днів) і супроводжується лихоманкою (40–42 °С) впродовж 48-ми годин перед проявом клінічних ознак (на відміну від класичної чуми свиней) та відсутністю інших симптомів в цей період. Більшість хворих тварин, у цей час, виглядають абсолютно здоровими й не відмовляються від корму (і лише незначний відсоток - проявляє неспокій або ж, навпаки, постійно лежить). Клінічні ознаки проявляються, коли спадає температура: тварини проявляють ознаки слабкості (хитка хода, відмова від корму, ознаки спраги), збиваються в гурти, з’являються ознаки серцевої недостатності: синюшність (ціаноз) шкіри та значні крововиливи (геморагії на шкірі та у внутрішніх органах). Поросні свиноматки, як правило абортують, незалежно від терміну вагітності на 5–8 добу після зараження чи на 1-3 – лихоманки. На плодових оболонках і шкірі плодів, часто реєструють крововиливи. Загибель хворих тварин настає внаслідок серцевої недостатності (набряк легенів - внаслідок геморагічного діатезу) переважно на 7–10 добу з моменту прояву перших клінічних ознак хвороби. Смертність при АЧС складає – майже 100 %.